Дидактика (гр. didaktikos
— повчальний) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а
також виховання у процесі навчання.Термін «дидактика» вживають у педагогічній
літературі з початку XVII ст. До широкого вжитку його ввів Я.-А. Коменський. У книзі «Велика дидактика» він розробив зміст
освіти, дидактичні принципи, методи навчання, вперше обґрунтував класно-урочну
форму навчання. Весь процес навчання, на його думку, повинен спиратися на
чуттєвий досвід. Французькі просвітники XVII ст. Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро, А. Гольбах та ін. виступали
за поєднання навчання з ремісничою працею, за активізацію навчального процесу,
опору на досвід і спостереження учнів, критикували зубріння та орієнтування на
голі книжні знання. Німецький педагог Й.-Ф. Гербарт особливого
значення надавав проблемі виховуючого навчання, у процесі якого розвиваються
емпіричний, естетичний, спеціальний та релігійний інтереси. Навчання, на думку Ф.-А.-В. Дістервега, є активним
процесом, який розвиває пізнавальні здібності учнів і сприяє формуванню в них
самостійності та ініціативи. К. Ушинський обстоював думку,
що кожен народ має право на школу з рідною мовою навчання, створив цілісну
дидактичну систему, визначив основні шляхи і засоби розвиваючого навчання. Предметом дидактики на всіх
етапах її розвитку був зміст освіти підростаючого покоління і організація
процесу, що забезпечує оволодіння цим змістом, а саме: