Предмет, завдання, основні категорії педагогіки.
Роль вітчизняних педагогів у розвитку педагогічної науки
Термін
«педагогіка» отримав свою назву від грецьких слів paidos — дитина і ago —
вести. У дослівному перекладі paidagogos означає «проводир дітей». Педагогом у
Стародавній Греції називали раба, який брав за руку дитину свого господаря і
супроводжував її до школи. Поступово слово «педагогіка» стало вживатися більш
загально: для визначення мистецтва вести дитину протягом життя, тобто
виховувати, навчати, давати освіту. Так педагогіка стала наукою про виховання і
навчання дітей. Сучасна педагогіка — це наука про виховання людини. Під
поняттям «виховання» в даному випадку розуміємо освіту, навчання та розвиток,
тобто вживаємо його в найбільш широкому значенні. Виховання виникло разом з
появою людського суспільства. Воно невіддільне від соціального відтворення
поколінь, природної потреби готувати до життя нащадків. Саме тому виховання є
загальною і вічною категорією. Отже предметом педагогіки є виховання як
цілеспрямований вплив на розвиток
особистості вихованця, що здійснюється спеціально підготовленими
фахівцями(педагогами). Найважливішими категоріями педагогіки є: виховання, навчання,
освіта, педагогічний процес, розвиток, формування людини.
Виховання - цілеспрямований і організований
процес формування особистості. В широкому соціальному розумінні виховання — це
передача накопиченого досвіду від старших поколінь до молодших. Під досвідом
розуміють знання, уміння, способи мислення, моральні, естетичні, правові норми,
трудовий досвід, систему специфічних національних цінностей, досвід примноження
матеріальних благ тощо, як в організованих формах (системи освіти), так і
шляхом природного засвоєння в результаті взаємодії поколінь і впливу
середовища..
Навчання
– це спеціально організований, цілеспрямований і керований процес взаємодії
учителів і учнів, що передбачає засвоєння знань, умінь, навичок, формування
світогляду, розвиток розумових сил і потенційних можливостей учнів, зміцнення
навичок самоосвіти у відповідності з визначеними завданнями. Основою навчання є
знання, уміння, навички, які з боку вчителя є базисними компонентами змісту
освіти, а з боку учня — продуктами засвоєння.Знання – це відображення людиною
об'єктивної дійсності у формі фактів, уявлень, понять і законів науки.
Навчання
– двобічний процес, що здійснюється учителем (викладання) і учнем (навчання,
учіння). У процесі навчання реалізуються завдання освіти. У відповідності з
ними, а також з урахуванням стану науки, техніки, мистецтва, особливостей
пізнавальної діяльності, психічних процесів, обумовлених віком і підготовкою
учнів, здійснюється відбір змісту і методів навчання
До
початку XVII століття педагогіка продовжувала залишатися частиною філософії. Відокремлення
її від філософії й оформлення в наукову систему пов'язане з іменем великого
чеського педагога Яна АмосаКоменського (1592—1670). У 1632 році Коменський
створив видатний твір «Велика дидактика», який започаткував науку про процес
навчання, а в 1633 році — перше в світі спеціальне керівництво по вихованню
дітей дошкільного віку «Материнська школа». Усі педагогічні твори Я.А.
Коменського пронизують думки про те, що людина є «найдосконалішим, прекрасним
творінням», «чудесним мікрокосмом»; школа — «майстернею гуманності», а
правильне виховання завжди повинно бути природовідповідним. Не втратила ні
актуальності, ні свого наукового значення і його схема організації школи,
теоретичне обґрунтування та розробка принципів навчання, класно-урочної системи
навчання тощо. Основні педагогічні ідеї:1-обґрунтував принцип
природовідповілності(навчання і виховання відповідно до навколишньої природи,
також відповідно до фіз..і псих. Особливостей розвитку дитини); 2- найбільш
цінним єте що він описав зміст освіти в основу чого поклав вікову
періодизацію(від народ. До 6р –дитинство «материнська шк»; від 6-12р – отроцтво
«шк. Рідної мови»; 12-16р – юність «латинська школа обо гімназія»; 18-24
–змужнілість «академія для учнів»); 3- сформулював золоте правило дидактики, яке
існує і до сьогодні (принцип наочності; ЗПД-чим більше знання опирається на
відчуття тим вони достовірніші і міцніші, тому все що тільки можна потрібно
сприймати відчуттями. ); 4-обгрунтував класно-урочну систему; 5- велику увагу
приділяв моральному вихованню; 5-основні методи навчання: особистий приклад,
повчання, вправи, заохочення і покарання.Серед видатних просвітителів ХУШ
століття, які збагатили вітчизняну педагогіку, почесне місце належить Григорію
Савичу Сковороді (1722-1794). Він перший в українській педагогіці в центрі
уваги поставив дитину - її почуття, стосунки зі світом, її справи, нахили і
обдарування; визначив мету гуманістичного процесу - формування ''істинної-''
людини: мислячої, чуйної, освіченої, зі світлим розумом, гарячими почуттями, підготовленої
до праці задля її щастя і блага народу. Запропоноване ним поняття «сродної
праці», тобто праці за покликанням як
засобу самореалізації особистості. Великий внесок у розвиток наукової
педагогіки зробив визначний вітчизняний педагог Костянтин Дмитрович Ушинський
(1824— 1870), автор стрункої й оригінальної педагогічної системи, що охоплювала
основні проблеми виховання і навчання. Основною ідеєю цієї системи була
народність, яку він розумів як своєрідність кожного народу, обумовлену його
історичним розвитком, соціальними умовами життя, географічними особливостями.
Найголовнішими рисами народності педагог вважав любов до батьківщини, рідну
мову, віру в могутні сили народу. Основною метою виховання повинна бути
підготовка всебічно розвиненої людини, а наріжним каменем теорії виховання —
вчення про трудове виховання, що стверджує: в трудовій діяльності розвивається
і формується людина. Навчання повинно здійснюватися з урахуванням вікових і
психічних особливостей розвитку дитини, організовуватися на основі принципів
посильності та послідовності, наступності й систематичності, наочності та
емоційності. Методи викладання повинні сприяти розвитку й активізації
пізнавальної діяльності учнів, їхнього мислення і мовлення в процесі навчання.
Ґрунтовні праці педагога «Педагогічна антропологія», «Про камеральну освіту»,
«Три елементи школи» та інші, а також навчальні книги для дітей початкових
класів витримали безліч видань. У другій половині XIX — на початку XX століття
в Україні на питаннях освіти і виховання зосереджували свої зусилля майже всі
діячі культури та мистецтва, літератури і науки. Т.Г. Шевченко (1814—1861)
підготував і видав «Букварьюжнорусский» (1861). І.Я.Франко (1856-1916) зробив
суттєвий внесок у розробку історії шкільної і університетської освіти в
Україні. М.П.Драгоманов (1841-1895) обстоював національну народну освіту як
таку, що вбирає в себе кращі здобутки світової культури. П.А. Грабовський
(1864—1902) присвятив ряд статей проблемам народної освіти. Леся Українка
(1871—1913) обстоювала необхідність народної освіти, змальовувала жалюгідність
сільських шкіл і учителів.Закарпатський педагог О.В. Духнович (1803—1865)
зробив вагомий внесок у теорію і практику початкової освіти: написав буквар,
методичні книги для вчителів. Відомий український педагог Х.Д. Алчевська
(1841—1920) досліджувала проблеми навчання дорослих і відтворила їх у
посібниках «Що читати народові?», «Книга для дорослих». Відомий педагог і
громадський діяч С.Ф.Русова (1856-1940) створила концепцію національної системи
освіти і виховання, написала ряд праць з педагогіки: ''Дошкільневиховання'',
''Дидактика'', ''Моральні завдання сучасної школи'' та інші. Педагогіка
соціалістичного періоду пішла шляхом розробки ідей виховання людини нового
суспільства. З цих позицій педагогічну теорію розробляли Н.К.Крупська
(1869—1939), П.П. Блонський (1884 — 1941), С.Т.Шацький (1878—1934),
А.СМакаренко (1888—1939), В.О.Сухомлинський (1918— 1970).Славу педагогіці
соціалістичного періоду принесли праці А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського.
А.С. Макаренко висунув і перевірив на практиці принципи створення дитячого
колективу, педагогічного керівництва ним, запропонував методику трудового
виховання, вивчав проблеми формування свідомої дисципліни і виховання дітей у
сім'ї. макаренко розробляє оригінальну
теорію колективного виховання, основними засадами якого були: «виховання в
колектив, через колектив і для колективу»; система перспективних ліній;
виховання працею;єдність вимог і поваги до особистості. Створені ним установи
для виховання неблагополучних дітей – колонія ім..М.Горького 1920р, комуна ім..
Дзержинського 1928. Свій оригінальний педагогічний досвід макаренко описав в
численних літературних та наукових творах, найвідоміших серед них є:
«педагогічна поема», «прапори на баштах», «книга для батьків»
Немає коментарів:
Дописати коментар