Дидактика (гр. didaktikos
— повчальний) — галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а
також виховання у процесі навчання.Термін «дидактика» вживають у педагогічній
літературі з початку XVII ст. До широкого вжитку його ввів Я.-А. Коменський. У книзі «Велика дидактика» він розробив зміст
освіти, дидактичні принципи, методи навчання, вперше обґрунтував класно-урочну
форму навчання. Весь процес навчання, на його думку, повинен спиратися на
чуттєвий досвід. Французькі просвітники XVII ст. Ж.-Ж. Руссо, К.-А. Гельвецій, Д. Дідро, А. Гольбах та ін. виступали
за поєднання навчання з ремісничою працею, за активізацію навчального процесу,
опору на досвід і спостереження учнів, критикували зубріння та орієнтування на
голі книжні знання. Німецький педагог Й.-Ф. Гербарт особливого
значення надавав проблемі виховуючого навчання, у процесі якого розвиваються
емпіричний, естетичний, спеціальний та релігійний інтереси. Навчання, на думку Ф.-А.-В. Дістервега, є активним
процесом, який розвиває пізнавальні здібності учнів і сприяє формуванню в них
самостійності та ініціативи. К. Ушинський обстоював думку,
що кожен народ має право на школу з рідною мовою навчання, створив цілісну
дидактичну систему, визначив основні шляхи і засоби розвиваючого навчання. Предметом дидактики на всіх
етапах її розвитку був зміст освіти підростаючого покоління і організація
процесу, що забезпечує оволодіння цим змістом, а саме:
-
визначення мети і завдань навчання; - окреслення
змісту освіти відповідно до вимог суспільства; - виявлення
закономірностей процесу навчання на основі його аналізу, спеціальної
пошуково-експериментальної роботи; - обґрунтування
принципів і правил навчання на основі його закономірностей; -
вироблення організаційних форм, методів і прийомів навчання; -
забезпечення навчально-матеріальної бази, засобів навчання.
Основними
категоріями дидактики є «навчання», «освіта», «викладання» (діяльність
педагога в процесі навчання), «учіння» (процес пізнавальної діяльності учнів),
«принципи навчання», «форми навчання», «методи навчання» і «засоби навчання».
Актуальні проблеми дидактики на
сучасному етапі.
У період розбудови української національної
школи, крім удосконалення змісту навчання, модернізації його форм і методів,
важливо оптимізувати процес навчання. Усе це має
відбуватися водночас з інтенсифікацією процесу навчання. Актуальними нині є
також посилення міжпредметних внутріпредметних зв'язків, що дає змогу заощаджувати
навчальний час і ефективніше формувати науковий світогляд спираючись на
філософську ідею єдності предметів і явищ. Завдання сучасної дидактики полягає в забезпеченні ефективного навчання, духовного
збагачення дитини, розвитку її активності, таланту, творчого потенціалу,
здібностей до самостійного надбання нових знань, а також устворенні умов для
самореалізації. Цьому, за твердженням В. Лозової, сприяють такі методологічні підходи до навчального процесу:
-
гуманізація. Передбачає
духовно-особистісну спрямованість кожного навчального предмета, формування
стосунків між учнями, учителями й учнями на основі поваги, довіри, чуйності,
уваги, співчуття, віри в позитивність дій людини;
-
аксіологічний підхід.
Забезпечує вивчення явищ з метою виявлення їх можливостей
задовольняти
потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства, в якому
людина
є найвищою цінністю;
-
особистісний підхід. Вимагає
визнання особистості як продукту соціального розвитку, носія культури,
інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу, що передбачає опору на
природний процес саморозвитку здібностей, самовизначення, самореалізацію,
самоутвердження, створення для цього відповідних умов;
-
діяльнісний підхід.
Спрямований на організацію діяльності суб'єкта, яка б забезпечувала його
активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку;
-
ресурсний підхід.
Зосереджений на питаннях організація навчання,
орієнтованого на
виявлення
і розвиток потенційних можливостей кожного учня;
-
системний підхід. Розглядає
навчання як цілеспрямовану творчу діяльність його суб'єктів, у якій мета,
завдання, зміст, форми і методи навчання та інші його компоненти
взаємопов'язані;
-
синергічний підхід. -самореалізація
і саморозвиток особистості здійснюються на основі постійної
взаємодії із зовнішнім середовищем, що зумовлює становлення її
нових якостей;
-
компетентнісний підхід. Передбачає аксіологічні, мотиваційні, рефлексивні,
когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, що
відображають розширення не лише знань, умінь і навичок, а й досвіду
емоційно-ціннісного ставлення.
Немає коментарів:
Дописати коментар