Словесні методи навчання, їх
характеристика
Головна
їх особливість у тому, що інформація подається учням через слово викладача, а
сприймання її здійснюється у процесі слухання її. Усю їх різноманітність іноді
зводять до двох методів: евристичного (запитального) — бесіда; та акроматичного
(викладального) — пояснення, розповідь, лекція, інструктаж, робота з
підручником.
Бесіда — діалогічний
метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає
учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні
висновки-узагальнення на основі засвоєного фактичного матеріалу. Вона є одним
із активних методів навчання, реалізується за допомогою чотирьох типів
дидактичного діалогу: «викладач — учень», «учень — учень», «учень — підручник»,
«учень — комп´ютер». Більш поширений перший тип діалогу. Діалог «учень — учень»
використовують у найактивніших формах бесіди: парній і груповій роботі на
уроці, дискусії, диспуті. Діалог «учень — підручник» належить до групи методів
самостійної роботи, використовується в процесі навчання і самонавчання. Діалог
«учень — комп´ютер» досить ефективний метод, але за умови повної
комп´ютеризації процесу навчання. Метод бесіди реалізується за допомогою
запитань — відповідей. Якщо запитання мають тільки інформаційний характер
(«Що?», «Де?», «Коли?»), бесіда є повідомлюючою. Вона орієнтована на
актуалізацію пам´яті, а мислення учнів є репродуктивним. Якщо запитання до
учнів мають проблемний характер («Чому?», «Як Ви вважаєте?», «Чим можна
пояснити?» тощо), бесіда є евристичною, або сократичною. У цьому випадку
мислення учнів творче, продуктивне. Вищий рівень евристичної бесіди — дискусія.
Навчальна дискусія, яка є одним із найдинамічніших словесних методів
навчання, має велике розвиваюче і виховне значення. У процесі дискусії учні
вчаться сперечатися, доводити, аргументувати, обстоювати свою думку, адекватно
оцінювати себе, поважати думки інших.
Залежно
від дидактичної мети розрізняють три типи бесід: відтворюючу, систематизуючу,
евристичну. Відтворююча (контрольно-перевірююча) бесіда призначена для
закріплення в пам´яті учнів вивченого матеріалу і перевірки ступеня його
засвоєння. Мета систематизуючої бесіди — узагальнення і систематизація знань.
Мета
евристичної бесіди — розвиток творчого мислення учнів. Для досягнення
дидактичної мети викладачеві необхідно завдяки актуалізації опорних знань учнів
створити відповідну базу для неї. Не можна розраховувати на пізнавальну і
розвиваючу ефективність, якщо викладач отримуватиме лише однозначні відповіді.
Пояснення — словесне тлумачення
понять, явищ, слів, термінів, принципів дій, прикладів тощо. Головне його
завдання — розкриття причинно-наслідкових зв´язків і закономірностей розвитку
природи, суспільства, людського мислення. Оскільки матеріал можна пояснювати
різними логічними шляхами або способами міркування, пояснення може бути
індуктивним, дедуктивним, традуктивним. Індукція — спосіб міркування, при якому
висновок отримують на основі аналізу окремих фактів. Індуктивне пояснення
забезпечує можливість переходу від одиничних фактів до загальних положень.
Дедукція — спосіб міркування, за якого частковий висновок робиться лише
логічним шляхом від загальних положень. Традукція — вид умовиводу, в якому
посилання і висновки є судженнями однакового ступеня загальності (висновок від одиничного
до одиничного, від часткового до часткового, від загального до загального)
Розповідь — образний, динамічний, емоційний виклад інформації про
різні явища і події. Розрізняють три типи розповіді: розповідь-вcmyп (використовують перед вивченням нової теми для
стимулювання та актуалізації опорних знань), розповідь-викладання (пояснення),
розповідь-завершення (проводять після пояснення або вивчення теми з метою
узагальнення вивченого, підбиття підсумків). За особливостями проникнення в
явища дійсності розповіді бувають: художні, наукові, науково-популярні,
описові. Художня розповідь — образний переказ фактів, вчинків дійових осіб
тощо. Науково-популярна розповідь — виклад наукового або взагалі складного
питання в загальнодоступній формі. Описова розповідь — послідовний виклад
ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (її історичних
пам´яток, внутрішніх переживань героя тощо). Головне завдання полягає в
ознайомленні учнів з предметами та явищами
Лекція —
інформативно-доказовий виклад великого за обсягом, складного за логічною
побудовою навчального матеріалу. Найпоширеніша вона в системі вузівської
освіти. Відрізняється строгістю викладу. Читання лекцій передбачає ретельну
підготовку викладача: визначення мети, складання чіткого плану, добір
теоретичного й наочного матеріалу, логічний і послідовний виклад інформації. У
школі найчастіше її використовують для узагальнення і систематизації знань
після вивчення однієї або декількох взаємопов´язаних тем.
Інструктаж — короткі, лаконічні, чіткі вказівки (рекомендації) щодо виконання дії. Поділяється на вступний, поточний і
заключний. Вступний інструктаж проводять перед початком самостійної роботи
учнів, щоб довести до них мету й способи виконання завдання. Поточний
інструктаж проводять; у процесі самостійної роботи. Розрахований він на
допомогу окремим учням. Якщо помилки є типовими, вчитель перериває роботу і дає
додаткові роз´яснення всім учням. Під час заключного інструктажу підбивають
підсумки, демонструють кращі роботи учнів, оцінюють їх, визначають подальші
перспективи.
Немає коментарів:
Дописати коментар