Учитель школи України. Професіограма вчителя початкових класів: Педагогічна етика, такт, майстерність учителя. Наукова організація праці учителя початкових класів

Учитель школи України. Професіограма вчителя початкових класів:

 Педагогічна етика, такт, майстерність учителя. Наукова організація праці учителя початкових класів

Серед розмаїття життя і діяльності роль учителя була помітною у всі часи. На найпершому ступені цивілізації поняття "учитель" було швидше символічним: дітей учили розпалювати вогнище, полювати, плавати, будувати житло, шити одяг, виготовляти знаряддя праці. Упродовж віків функція вчителя не змінювалася. Він був, як це зазначено у В. І. Даля, — навчителем, тобто від нього вимагалося вчити, повчати, наставляти. У первісному суспільстві головну увагу приділяли розвитку фізичної сили, витривалості, витримки. У рабовласницькому суспільстві виникла необхідність навчати дітей наук і мистецтва, проблема освіти стала функцією держави. Виховання дітей у багатих сім'ях доручалось особливим рабам, яких називали педагогами. У Римській імперії вчителі стають чиновниками і призначаються імператорами.

В епоху середньовіччя обов'язки вчителів виконували ченці і священики. В епоху капіталізму професія вчителя набуває масового характеру. Учителі займають штатні посади в багатьох школах і училищах різних типів.

У Київській Русі першу згадку про школу знаходимо в часописах 988р. У стародавні часи існувала щира повага до вчителя. У творах письменників-класиків, написаних понад 100 років тому, описано, як шанували вчителя. Перед ним у селі та в місті знімали капелюхи, кожен вважав за обов'язок привітатися з ним. Учителям гімназії присвоювали цивільні звання, їх нагороджували орденами. Але суспільство, яке відчувало велику потребу в учителях, усе-таки дуже мало робило для задоволення їхніх соціальних потреб. Учителі були незахищеними, бідними, знедоленими.

Великий вплив на розвиток народної освіти мав М. В. Ломоносов. Він надавав великого значення особистим рисам учителя, його культурі, знанням, практичним умінням.

Значний слід у педагогіці залишили благородні прогресивні ідеї К. Д. Ушинського та М. І. Пирогова. Схоластичному шкільному навчанню згідно з постулатом "учитель сказав" Ушинський протиставив реалізм, зв'язок із життям, таке навчання, яке б готувало людину до самостійного життя. В уяві М. І. Пирогова, лікаря і педагога, учитель — довірена особа суспільства, людина з моральною свободою думки, яка вірить у правду, готова до самопожертви. На думку Пирогова, учитель повинен бачити в дитині особистість, виявляти до неї гуманність, виховувати відвертість, не допускати розвитку вад виховання.

У вчительському середовищі в Україні були відомі прогресивні вчителі-"ушинці". Так, діячка народної освіти Христина Данилівна Алчевська (1841-1920) вела культурно-освітню роботу серед дорослих упродовж 50 років, працюючи в Харківській недільній школі для жінок. Вона — автор багатьох методичних праць з питань навчання дорослих. Про неї писали, що вона могла б бути видатною письменницею, актрисою чи співачкою, але все житія залишалася вчителькою і ніколи не шкодувала про свій вибір.

Т. Г. Лубенець (1855-1936) віддав понад, 50 років життя педагогічній діяльності: учителював на Чернігівщині й Поділлі, у навчальних закладах Києва, написав і видав позад ЗО підручників для учнів початкових шкіл і методичних посібників для вчителів. Його прогресивні ідеї, дидактичні розробки й методики ввійшли в історію педагогіки України.

Б. Д, Грінченко (1863-1910) вважав себе послідовником К. Д. Ушинського. Він 11 років працював учителем у сільських школах Харківщини, Полтавщини, Дніпропетровщини, пізніше займався літературою та видавничою справою в Києві.

Визначний український письменник і педагог С. В. Васильченко (1870-1932) працював учителем у Київській та Полтавській губерніях. У своїх оповіданнях критикував незадовільний став тогочасної народної освіти, описував тяжкі умови життя народних учителів. У 20-30-х рр. XX ст. С. Васильченко працював завідувачем і вихователем дитячого будинку в Києві, викладачем української мови і літератури в Київській середній школі ім. І. Франка, написав багато педагогічних статей.

Відомий діяч культури М. Драгоманов (1841-1895), уболіваючи за Україну, особливу увагу звертав на розвиток народної освіти й щиро співчував долі вчителів. Драгоманов був наставником класиків української літератури — І.Я. Франка, В. С. Стефаника, О. Пчілки, Лесі Українки. У 1991 році його ім'я було присвоєно Київському педагогічному інституту (нині університет).

А. С. Макаренко ввійшов у класику сучасної педагогіки як один із засновників теорії та методики колективістського виховання, випробуваного ним на практиці впродовж 8 років (1920-1928).

В.О. Сухомлинський із 1946 року і до останніх років свого життя працював директором Павлиської середньої школи на Кіровоградщині. Він написав багато книжок про проблеми навчання, трудового і морального виховання учнів, а також художніх творів для дітей. Як сонце посилає проміння і живить землю, так і творчість В. О. Сухомлинського пронизана наскрізь проміннями продуктивної праці, творчої думки дітей, співпереживання, постійної взаємодії з природою та краси у всьому. Педагогічна система Сухомлинського — "гармонія педагогічних впливів" — струнка, цілісна, гармонійна, прекрасно обґрунтована психологічно.

Педагогічна компетентність учителя – це єдність його теоретичної і практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності. Вчені, що вивчають особливості педагогічної діяльності, підходять з різних позицій до визначення кваліфікаційних і особистісних якостей вчителя (або "компетенцій") та виділяють певний комплекс цих властивостей, який називають професіограмою вчителя.

Професіограма вчителя – це перелік вимог, що пред'являються до його особистості, здібностей, майстерності та психолого-фізичних можливостей. Це психофізичний аналіз, опис і характеристика професійно важливих якостей. Професіограма може виступати як форма моніторингу якості професійної підготовки студента до педагогічної діяльності.

Перші науково обґрунтовані професіограми для вчителів було створено у 20 – 30-і роки ХХ ст. Практично у всіх з них наступні вимоги:

·            хороше фізичне здоров'я;

·            врівноваженість характеру;

·            наявність розвинутої волі;

·            завзятість, ініціатива;

·            організаторські уміння та навички;

·            загальна освіта і добре знання свого предмета;

·            прагнення поповнити розумовий багаж;

·            знання учнівського колективу;

·            соціально-економічна і політична підготовка;

·            знайомство з основними течіями рефлексології, педагогіки і методики;

·            інтерес до суспільного життя і участь в ній;

·            ясне і виразне розуміння цілей і завдань проведеної роботи;

·            знайомство зі спорідненими формами політико-просвітницької роботи;

·            уважне і любовне ставлення до учнів;

·            зразкова поведінка вчителя.

Отже, можна зробити висновок, що вимоги до вчителя в усі часи мають спільні риси, загальне ядро – любов до дітей, ерудованість, спостережливість, терплячість, витримка, почуття гумору, доброта, організованість, оптимізм, самостійність, відповідальність, товариськість, готовність до співчуття, емпатії тощо.

Разом із тим професіограма має історичний та соціально-детермінований характер, має відповідати вимогами часу і конкретного суспільства. Зокрема, в інформаційну добу на передній план висувається вимога не стільки ерудованості, обізнаності педагога, скільки оволодіння комунікативними уміннями, здатністю здобувати знання, шукати потрібну інформацію, бути самостійною особистістю, здатною до самоосвіти протягом життя.

На думку сучасного психолога В.А. Крутецкого, до основних професійно-значущих якостей педагога належать наступні блоки:

·            1) світогляд особистості;

·            2) позитивне ставлення до педагогічної діяльності;

·            3) педагогічні здібності;

·            4) професійно-педагогічні знання, вміння та навички.

·            1-й блок. Гуманістичний світогляд (мова йде про тих переконаннях, ідеалах, які притаманні вчителю-вихователю; виховує лише той, хто сам вихований; бажано, щоб вихователь мав високий рівень загальної культури і високий моральний вигляд, а головне – любив би інших людей).

2-й блок. Позитивне ставлення до педагогічної діяльності (мова йде про педагогічної спрямованості особистості, педагогічних схильностях як стійкому бажанні та прагненні присвятити себе педагогічній діяльності; не може бути гарним вчителем той, хто байдуже ставиться до своєї роботи, а діти безпомилково визначають тих вчителів, які їх не люблять або не люблять педагогічну діяльність в цілому).

3-й блок. Педагогічні здібності (ґрунтуючись на природних передумови, вони за певних умов реалізуються – чи ні – в професійно-педагогічні знання, вміння, навички, інакше кажучи – педагогічні здібності) – це узагальнена сукупність індивідуально-психологічних особливостей та професійно-значущих якостей особистості, які відповідають вимогам педагогічної діяльності, забезпечують досягнення в ній високих результатів, визначають успіх педагога в цілому в оволодінні цією діяльністю.

4-й блок. Професійно-педагогічні знання, вміння, навички (мова йде про знаннях в області викладати предмети і технології навчання)

У педагогічній діяльності всі ці складові взаємопов’язані та взаємообумовлені. Наприклад, складно чітко відокремити гуманістичну спрямованість особистості від її педагогічних здібностей, оскільки здібності – це певні якості, що забезпечують успішне оволодіння тією чи іншою діяльністю. У свою чергу позитивне ставлення до педагогічної діяльності нерозривно пов’язане з професійно-педагогічними знаннями та вміннями.

Педагогічна етика - розділ професійної етики, який вивчає сутність і зміст, особливості педагогічної моралі, обґрунтовує п категорії, норми, принципи, функції у процесі педагогічної діяльності. Предметом педагогічної етики є особливості вияву моралі у свідомості, поведінці, професійній діяльності педагога і його відносинах з учнями, батьками та колегами.

Педагогічний такт – це уміння дотримуватися почуття міри у стосунках з учнями, особливо у прояві вимогливості, яка має поєднуватися з повагою до вихованців, турботою про них.

Педагогічна майстерність -  це високе мистецтво навчання і вихоапння, яке постійно вдосконалюється, доступне кожному педагогу, який працює за покликанням і любить дітей. Поняття педагогічна майстерність  є складовою пед.. діяльності.