62 Будова клітини рослин і тварин.

Особливості будови клітин тварин. Ви вже знаєте, що серед тварин є як одноклітинні, так і багатоклітинні види. В одноклітинних тварин єдина клітина - це цілісний організм, що самостійно живиться, виводить назовні продукти життєдіяльності, здійснює газообмін тощо. У багатоклітинних - клітини різних типів виконують різні функції. Але попри все різноманіття клітин тварин усім їм притаманні спільні особливості будови.

     Порівняймо будову рослинної і тваринної клітин (мал.1). І рослини, і тварини - еукаріоти, тобто їхні клітини складаються з клітинної мембрани, цитоплазми та ядра (або декількох ядер). У клітин рослин до складу клітинної оболонки, крім тоненької мембрани, входить ще й щільна клітинна стінка. Вона складається переважно з клітковини і забезпечує сталість форми клітини. У клітинах тварин зовні від мембрани розташований лише тоненький пружний шар з органічних сполук - глікокалікс. Він нездатний підтримувати постійну форму клітини. Завдяки цьому певні групи тваринних клітин можуть утворювати непостійні вирости - несправжні ніжки, або псевдоподії. Так, одноклітинна тварина амеба завдяки псевдоподіям пересувається та захоплює частинки їжі..

     У клітинах тварин і рослин можна помітити такі органели, як мітохондрії (мал.1). Це «енергетичні станції» клітини, які забезпечують енергією всі процеси її життєдіяльності. У клітинах тварин, на відміну від клітин рослин і грибів, немає вакуоль з клітинним соком. Однак в одноклітинних тварин трапляються травні вакуолі, в яких перетравлюється захоплена їжа.

     У клітинах тварин (за винятком окремих одноклітинних видів) відсутні хлоропласти. Отже, більшість тварин, на відміну від рослин, нездатні синтезувати органічні сполуки з неорганічних. Вони належать до гетеротрофів. Запасною речовиною в них є вуглевод глікоген, а не крохмаль, як у рослин.

КЛІТИНА РОСЛИНИ (лат. cellula + грец. kytos — клітина) — універсальна структурна і функціональна одиниця живих організмів, яка має всі ознаки живого, здатна до саморегуляції, самовідтворення і розвитку. Термін «клітина» запропонував англійський учений Р. Гук (1665). Організм деяких водоростей складається з однієї клітини, а велетенських секвой — з мільярдів клітин. Залежно від віку та функцій К.р. бувають живими чи мертвими. За розмірами вони, як правило, мікроскопічно дрібні, а клітини запасливої паренхіми деяких рослин можна побачити неозброєним оком. Розрізняют­ь два морфологічні типи К.р.: паренхімні – майже рівновеликі за всіма напрямками, і прозенхімні, довжина яких більш ніж у 5 разів перевищує ширину. Пластиди (грец. plastides < plastos — утворений, оформлений) — характерні компоненти клітин лише рослинних організмів. Роз­різняють три типи пластид: хлоропласти, хромопласти, лейкопласти. Усі пластиди мають двомембранну оболонку та основ­ну речовину — строму. лоропласти (грец. chloros — зелений + plastos — утворений, оформлений) — зелені пластиди, головна функція яких полягає у здійсненні процесу фотосинтезу. Хлоропласти зазвичай мають форму диску діаметром 4–5 мкм. В одній клітині зеленого листка міс­титься 40–50 хлоропластів, у квадрат­ному мілі­метрі листка — близько 500 000. У цито­плазмі хлоропласти розташовуються вздовж клітинної оболонки. Вони оточені двомембранною оболонкою, заповнені стромою, пронизаною системою внутрішніх мембран, які мають форму сплющених пухирців — тилакоїдів. ейкопласти (грец. leucos — білий + plastos — утворений, оформлений) — безбарвні пластиди, які не містять пігментів, відрізняються слабким розвитком внутрішньої мем Вакуоля (лат. vacuus – порожній) – мішечок, оточений вакуолярною мембраною — тоно­пластом і заповнений клітинним соком. Наявність вакуолей в клітинах – відмінна ознака рослин. У молодих К.р. вакуолі дрібні й численні, з віком вони збільшуються в розмірах і зливаються в одну центральну вакуо­лю. Клітинний сік — це водний розчин різних орга­нічних (простих білків, амінокислот, цук­рів, алкалоїдів, глікозидів, танінів, орга­ніч­них кислот, ферментів, пігментів тощо) і неорганічних речовин.бранної системи, пристосовані для зберігання запасних речовин. Залежно від природи останніх розрізняють: амілопласти, які синтезують і накопичують вторинний крохмаль; протео­пласти, що утворю­ють запасні білки; олео­пласти, які зберігають жирні олії. В основних клітинах епідерми лейкопласти виконують роль світлофільтрів.