Форми організації навчального процесу.
Виникнення і розвиток класно-урочної системи навчання
Успіх
навчально-виховної роботи у значною мірою залежить не лише від використання в
ній тих чи інших методів, але й від організаційних форм цієї роботи. У свою
чергу, ці форми визначаються метою і завданнями навчання, кількістю учнів,
характерними особливостями окремих навчальних предметів, місцем і часом
навчання учнів, забезпеченістю школи навчальними посібниками тощо. Таким чином,
вибір організаційних форм, як і методів навчання, залежить від багатьох
факторів. Однак, якщо методи навчання дають відповідь на питання як навчати в
певних умовах, наприклад, на уроці математики, в майстерні, на виробництві, в
процесі екскурсії з ботаніки, то форми, обумовлюючи організаційний аспект
навчальної роботи, визначають, яким чином повинна бути організована ця робота з
урахуванням того, хто, де, коли і з якою метою навчається.
У
педагогічній літературі є різні визначення «форми навчання» як категорії
дидактики: форма роботи, засіб роботи, організація навчання.
Форма (лат.
forma — зовнішній вигляд, обрис) організації навчання (організаційна форми) —
це зовнішній вияв узгодженої діяльності учителя та учнів, яка здійснюється в
певному порядку і режимі. Форми організації навчання класифікуються за різними
критеріями:
1) за кількістю учнів — індивідуальні форми
навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання;
2) за місцем навчання — шкільні форми: урок,
робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо;
позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на
підприємстві;
3) за часом навчання - урочні і позаурочні:
факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні
вечори та інші;
4) за дидактичною метою — форми теоретичного
навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція ), комбінованого, або
змішаного навчання(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного
(практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на
пришкільних ділянках тощо);
5) за тривалістю часу навчання — класичний
урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а
також уроки «без дзвінків»
Форма
організації навчання — спосіб організації навчальної діяльності, який
регулюється певним, наперед визначеним розпорядком; зовнішнє вираження
узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у визначеному порядку і
в певному режимі. Педагогічній практиці
відомі понад тридцять конкретних форм навчання. Загальноприйнятими формами
організації навчальної роботи є колективна та індивідуальна. Вибір форм організації навчання зумовлюється
завданнями освіти і виховання, особливостями змісту різних предметів та їх
окремих розділів, конкретним змістом занять, складом, рівнем підготовки і
віковими можливостями учнів. Організаційні форми навчання змінюються і
розвиваються разом із суспільним розвитком. За первіснообщинного ладу навчання
було практично-догматичним. Діти засвоювали виробничий і моральний досвід у
процесі спільної праці та повсякденного спілкування з дорослими. Навчальна
робота з ними була індивідуальною, потім індивідуально-груповою. Індивідуальне
навчання. Полягає в тому, що учень виконує завдання індивідуально, але за
допомогою вчителя (вивчення підручника). Воно досить ефективне, оскільки
враховує особливості розвитку дитини, індивідуалізує контроль за перебігом і
наслідками навчальної роботи. Проте індивідуальне навчання потребує значних
матеріальних витрат, учень позбавлений можливості співпрацювати з однолітками.
Тепер використовується у формі репетиторства і консультування.
Індивідуально-групова форма навчання. Згідно з нею учитель займається з групою
дітей (10—15 осіб), навчальна робота має індивідуальний характер, оскільки діти
різного віку неоднаково підготовлені. Діти приходять на заняття в різний час.
Учитель по черзі опитує кожного учня, пояснює новий матеріал, дає індивідуальні
завдання. Подібна організація навчальної роботи існувала до того часу, поки
навчання не стало масовим, обмежувалось виробленням найпростіших навичок
читання, письма і рахування. Тепер її використовують в малокомплектних
сільських школах, де на уроці одночасно навчаються учні різних класів. Класно-урочна
форма навчання. За феодального ладу розвиток виробництва і підвищення ролі
духовного життя в суспільстві сприяли виникненню форм масового навчання дітей.
Однією з перших було групове (колективне) навчання у братських школах Білорусі
та України (XVI ст.). Воно започаткувало класно-урочну форму навчальної роботи,
теоретично обґрунтовану в праці Я.-А. Коменського «Велика дидактика». Як
система, що забезпечує масовість навчання, за якої можна «усіх навчати всьому»,
вона існує понад три століття, переважає і тепер. Сутність її полягає в тому,
що учнів одного віку розподіляють на класи, заняття з ними проводять поурочно
за наперед складеним розкладом. Усі учні працюють над засвоєнням одного й того
ж матеріалу.
Розвиток
класно-урочної системи в XIX ст. тісно пов'язаний з ім'ям К. Д. Ушинського,
який у своїх працях представив урок як невіддільну і головну форму
класно-урочної системи. Розроблена Ушинським теорія уроку заснована на його
дидактичному вченні про систематичність, послідовність і міцність засвоєння
знань, про наочність і активність учнів у навчанні, на врахуванні
психофізіологічних законів і особливостей розвитку дитини.
Класно-урочна
система має в школах України такі організаційні ознаки:
1.
Комплектування класів у межах єдиного віку та чисельності згідно з Положеннями
про загальноосвітню середню школу та інші навчально-виховні заклади.
2. Основною
формою організації навчального процесу є урок.
3. До
уроків додаються інші форми навчання в класі.
4.
Відвідування уроків школярами є обов'язковим.
5.
Навчальний рік поділяється на семестри, між якими є канікули.
Ці
організаційні ознаки потрібно сприймати як фундамент організації всієї
діяльності школи, а класно-урочну систему як одну із започаткованих людством
ознак культури не тільки в освіті, а й в науці.
Немає коментарів:
Дописати коментар