Оцінювання як компонент освітнього процесу, його функції

Оцінювання як компонент освітнього процесу, його функції

Діагностика навчання — обов’язковий компонент освітнього процесу, за допомогою якого визначається досягнення поставлених цілей. До складу діагностики входять різні форми контролю, який визначає, у першу чергу, рівень досягнення учнем освітніх стандартів, які прописуються у вигляді вимог до рівня підготовки спеціаліста, що являють собою стислу характеристику мінімально необхідних результатів, що повинні бути досягнуті. Крім того, оцінюванню підлягають результати діяльності учнів, що визначаються в програмі з інформатики, за якою працює вчитель.

Об’єктом оцінювання навчальних досягнень учнів з інформатики є знання, уміння і навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої дійсності.

Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» передбачає реалізацію принципів гуманізації, демократизації освіти, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій. Відповідно до цього змінюються і підходи до оцінювання навчальних досягнень (ОНД) учнів. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач. Визначення рівня навчальних досягнень учнів з інформатики є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині певну суму знань, умінь і навичок з інформатики, а сформувати відповідний рівень її компетентності в цій предметній галузі. Поняття компетентності не зводиться лише до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Функції оцінювання

1. Контролююча — передбачає визначення рівня досягнень окремого учня (класу, групи), виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, що дає змогу вчителеві відповідно планувати і подавати навчальний матеріал.
2. Навчальна — полягає в акцентуванні уваги учнів на головних елементах знань і умінь, спонукає глибоко з’ясовувати суть явищ, що вивчаються. Викликаючи необхідність деяких дій, перевірка є одночасно і тренажером таких дій. Навчальна функція зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню і систематизації навчального матеріалу, вдосконаленню підготовки учня (класу, групи). Оцінювання сприяє формуванню в учнів навичок раціональної організації праці. Часто оцінювання, яке примушує працювати учнів регулярно, викликає потім безпосередню тягу до знань, потребу в частіших заняттях, коли навчаюча функція контролю та оцінювання, змінюючись, cтає більш опосередкованою.
3. Діагностично-коригуюча — допомагає виявленню рівня оволодіння ЗУН, прогалин у них і встановленню причин труднощів, які виникають в учня під час навчання, коригуванню навчальної діяльності учнів, яка спрямована на усунення виявлених недоліків.
4. Стимулюючо-мотиваційна — визначає таку організацію навчальної діяльності учнів, коли проведення оцінювання стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність та сприяє змагальності учнів, формує мотиви навчання. Оцінювання не залишає учнів байдужими до навчання, викликаючи в них почуття задоволення, підвищення інтересу до навчання при заохоченні або, навпаки, почуття прикрості, незадоволення собою, прагнення подолати невдачі.
5. Розвиваюча — полягає у цілеспрямованому залученні учнів до здійснення цілого ряду розумових операцій. Щоб відповісти на поставлене запитання або розв’язати задачу, учневі необхідно швидко проаналізувати умову, активізувати знання, вибрати потрібні факти і поняття, певним чином їх систематизувати і логічно подати. Психологами встановлено, що правильна постановка запитання при організації оцінювання у випадках, коли необхідно не просто пригадати факт, а перенести отримані раніше знання на новий об’єкт, використати їх у нових умовах, створює для учнів проблемну ситуацію, тобто ситуацію пізнавального утруднення, подолати яке можна шляхом висунення гіпотез, їх аргументації і вибором найбільш імовірних. Таке оцінювання розвиває найважливішу якість розумової діяльності — «творче перенесення», вчить учнів самостійно здобувати потрібні для вирішення практичних завдань знання. Цілком очевидним є вплив оцінювання на розвиток і тренування пам’яті, оскільки, звикаючи до постійного поточного та підсумкового оцінювання, учень робить особливі зусилля щодо запам’ятовування матеріалу, користуючись різними його прийомами. Ще більш очевидним є розвиваючий вплив самоконтролю, який сприяє розвитку критичності мислення, правильній самооцінці результатів навчальної діяльності.
6. Виховна — полягає у сприянні вихованню старанності, почуття обов’язку і відповідальності за результати своєї праці, вміння цінити час; передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми оцінювання і самоконтролю, розвиток працелюбності, активності, акуратності та інших якостей особистості. Ефективне оцінювання виховує в учнів свідому дисциплінованість, виробляє вміння долати труднощі в навчанні, тобто формує наполегливість, розвиває об’єктивність самооцінки.
7. Управління процесом навчання — перевірка знань є не лише засобом активізації пізнавальної діяльності, але і засобом активного управління процесом навчання з боку вчителя.

Елементи, форми та види оцінювання

Елементи оцінювання

§  оцінюється знання певного мінімуму основного матеріалу — формальне засвоєння;

§  оцінюються вміння виконувати практичні завдання на комп’ютері (за зразком, за алгоритмом чи вибираючи для розв’язування задач відповідні засоби);

§  перевіряється здатність учнів самостійно мислити;

§  оцінюються уміння перевести питання на формальну (зокрема, інформаційну) мову, виразити його в спеціальних термінах і символах;

§  фіксуються навички правильного запису відповіді;

§  оцінюється вміння вибирати найбільш ефективний програмний засіб для розв’язування поставленого завдання.

Передбачається також, що оцінювання проводитиметься у формі схвалення будь-яких, навіть найменших успіхів і зусиль учнів. Коментарі щодо учнівських дій, навіть критичні, слід починати з позитивних зауважень. Коригування неточних, неправильних відповідей та дій доцільно робити у формі пропозицій «діяти інакше» — «Можлива інша відповідь», «Існує інша точка зору». Насамперед треба дати можливість самому учневі переглянути свій початковий варіант дій. При оцінюванні, особливо в разі застосування інтерактивних методів, треба скористатися процедурою самооцінювання учнів та взаємо оцінювання учнями один одного.

Розвитку зацікавленості, відкритості, відповідальності учнів сприяють:

§  включення до пріоритетів оцінювання самого процесу навчання, тобто перебігу роботи учня, на відміну від оцінювання кінцевих результатів роботи;

§  оцінювання учнів має спиратися на чіткий критерій, що дає змогу учневі перебирати на себе відповідальність за роботу та її результати й уможливлює самооцінку роботи та її результатів (при цьому бажано, щоб в учнів була можливість ознайомитися з критеріями оцінки перед початком роботи, а не після її виконання);

§  оцінювання досягнення повинно відбуватися незалежно від того, значні вони чи скромні; головне, щоб вони були результатом справжніх зусиль учня;

§  оцінювання зусилля, що їх учні докладають до співпраці, й заохочувати їх допомоги один одному в роботі;

§  обговорення вправ і завдань, у процесі яких учні зможуть замислитися щодо власного способу вчитися; приділяти увагу емоціям, що в них виникають під час роботи, взаємовідносинам з іншими учнями;

§  пропонування індивідуальних та групових завдань, які учні виконуватимуть самостійно, проходячи етапи пошуку, добору і критичного аналізу, узагальнення і записування результатів своїх досліджень;

§  заохочування учнів до самооцінки, внаслідок якої вони краще пізнають себе, свої можливості та сфери, які потребують розвитку;

§  ініціювання дискусій, що сприяють формуванню в учнів власних поглядів і їх зміни;

§  підтримування ініціатив та ідей, запропонованих учнями самостійно.

Форми оцінювання:

1) усна форма перевірки знань або усне опитування;

2) письмова форма перевірки знань або письмова робота;

3) лабораторна або практична робота на комп’ютері;

4) інтерв’ю;

5) тестування;

6) самооцінка;

7) ігрові методи оцінювання.

Усна форма — найпоширеніша, вона надає можливість:

§  робити висновок щодо розумових процесів учня та прогресу у навчанні упродовж опанування навчального матеріалу та отримання моментального зворотного зв’язку;

§  оцінювання спроможності учня, обговорення проблем у більш широкому, аніж поставлене запитання, контексті;

§  більш точної діагностики рівня учнівської навченості способом постановки запитань у процесі відповіді учня.

Проте усна форма оцінювання часто не відповідає критеріям об’єктивності, надійності та валідності, а методика оцінювання є грубою з малою розпізнавальною здатністю. При усній формі не забезпечується ні об’єктивність процесу вимірювання, ні об’єктивність інтерпретації результатів. Тому її доцільно використовувати лише при вимірюванні знань, пов’язаних із знанням та розумінням основних термінів та понять.

Мета письмової роботи — пошук більш точних методів вимірювання та оцінювання знань. Має місце уніфікація вимірювання, забезпечується більша об’єктивність процесу вимірювання та опрацювання даних, але має місце необ’єктивність при інтерпретації результатів. Рекомендується при вимірюванні знань, пов’язаних із оцінюванням когнітивного розвитку та проблемного мислення.

Оцінювання навчальних досягнень учнів з інформатики є досить специфічним питанням з огляду на значну прикладну складову змісту навчання. Тому вчителям інформатики слід звернути особливу увагу на проведення і оцінювання практичних робіт, під час виконання яких учень розширює і поглиблює свої теоретичні знання, вчиться використовувати отриманні знання на практиці, застосовувати вміння і навички для розв’язування нетрадиційних завдань, у тому числі прикладного змісту.

Інтерв’ю (співбесіда) може проходити в усній та письмовій формі, як правило, доповнює тестування. На відміну від бесіди самому інтерв’ю передує фаза ретельного планування бесіди.

Тестування набуває широкої популярності, оскільки дає можливість забезпечити об’єктивність як процесу вимірювання і опрацювання даних, так і їх інтерпретації.

Бажаним є застосування подвійної форми оцінювання — оцінювання за шкалою оцінок – балів і описове оцінювання, яке дає змогу найкращим чином передавати учням та їх батькам інформацію про способи і результати їх роботи, досягнення і труднощі учня.

Види оцінювання

1. Попереднє — має діагностичні задачі і здійснюється на початку вивчення курсу. Метою є зафіксувати початковий рівень підготовки учня, його фактичні знання, уміння й навички, які пов’язані з майбутньою навчальною діяльністю. Необхідна для визначення прирощення навченості учня за певний проміжок часу.
2. Поточне — систематична перевірка й оцінювання освітніх результатів учня з конкретних тем та на конкретних заняттях. До нього відносяться: опитування, використання тестів, розв’язування задач, робота з комп’ютерною програмою, взаємоконтроль в парах або групах, самоконтроль учня.
3. Повторне — перевірка знань паралельно з вивченням нового матеріалу, що сприяє міцності і системності знань учнів.
4. Періодичне — здійснюється щодо цілого розділу або модулю. Метою є діагностування якості засвоєння учнем структурних основ і взаємозв’язків розділу, його особистих освітніх прирощень. Завдання — навчаюче, оскільки учні навчаються систематизації, узагальненню, цілісному баченню крупного блоку навчальної інформації і пов’язаної з нею діяльністю.
5. Підсумкове — в кінці вивчення навчального курсу. Може мати форму контрольної роботи, заліку, екзамену, захисту творчої роботи. Передбачає комплексну перевірку освітніх результатів з усіх ключових цілей і напрямків.