Початок шкільної інформатики відноситься до періоду,
коли спочатку за допомогою систем колективного користування (розподілу часу), а
потім за допомогою персональних електронно-обчислювальних машин (ПЕОМ) вдалося
розмістити інформаційно-обчислювальні потужності та засоби візуалізації на
парті учня. Передумовою реального початку стали спостереження психологів, які
підкреслили роль активної діяльності в навчальному процесі. Іншою передумовою
виявилося привнесення завдяки ПЕОМ істотно більш розвинених „моделей світу”,
які допускали інтерактивну взаємодію. І, можливо, найважливішою передумовою
стала практична потреба у появі „комп’ютерно грамотного” покоління молодих
людей у зв’язку із масовим впровадженням обчислювальної техніки. Усе це призвело
до „лавиноподібного” розвитку подій у шкільній інформатиці, що спостерігався у
80‑х р.р. минулого століття.
Сам термін „шкільна інформатика” з’явився у літературі
в 1979 р. в роботі А.П.Єршова, яка відрізнялася системним підходом до проблеми.
Через три роки в наступній роботі було розвинено думку про алгоритмічні та
програмістські навички як фундаментальний компонент людської діяльності у
сучасному суспільстві. У цій же роботі з’явилася метафора про програмування як
другу грамотність людини. Будучи, за висловом автора, скоріше риторичною
фігурою, ніж науковим поняттям, ця метафора, однак, сприяла впровадженню ідеї
„комп’ютерної грамотності” у суспільну свідомість.
У 1982 р. Міністерство освіти СРСР прийняло рішення
про початок поступового просування мікро-ЕОМ в систему освіти і як технічного
засобу навчання, і як галузі пізнання. Міністерство радіопромисловості СРСР
почало розробку шкільного комп’ютера „Агат”, розробка системи базового
програмного забезпечення „Школьника” була включена в державний план.
Основоположні документи з шкільної реформи урочисто
проголосили комп’ютеризацію одним із найважливіших напрямків розвитку школи.
У квітні 1984 р. вийшла Постанова ЦК КПРС та РМ СРСР
за №313, у якій передбачалося з 1985-86 навчального року ввести у
загальноосвітніх школах країни новий навчальний предмет "Основи
інформатики та електронно-обчислювальної техніки". Для забезпечення
успішного розв’язання поставленого завдання пропонувалося створити кілька
лабораторій інформатики у провідних науково-педагогічних закладах, у тому числі
й Українського науково-дослідного інституту педагогіки у м. Києві. Мета включення інформатики
в структуру загальної середньої освіти була спрямована на забезпечення
загальної комп’ютерної грамотності. Одна із перших „формул” комп’ютерної
грамотності була запропонована А.П.Єршовим у вересні 1984 р. у його доповіді на
нараді керівників народної освіти СРСР, присвяченій шкільній реформі. Зміст
інформатики був орієнтований на алгоритмізацію, загальні принципи ЕОМ і
застосування засобів ОТ в різних галузях діяльності.
28 березня 1985 р. було прийнято спільну
Постанову ЦК КПРС та РМ СРСР № 277 "Про заходи щодо забезпечення комп’ютерної
грамотності учнів середніх навчальних закладів та широкого впровадження
електронно-обчислювальної техніки в навчальний процес". Згідно з цією
Постановою з вересня цього ж року у всіх загальноосвітніх школах країни мало
розпочатися викладання нового курсу "Основи інформатики та обчислювальної
техніки", внаслідок відсутності комп’ютерів спочатку запроваджувався
“безмашинний” курс інформатики.
Причини
введення курсу інформатики:
§ наростаюча комп’ютеризація виробництва;
§ потреби підготовки кваліфікованих фахівців для комп’ютеризованого виробництва;
§ комп’ютеризація управління (діловодство, банківська справа, автоматизоване
робоче місце керівника, секретаря, бухгалтера);
§ підготовка людини до життя в комп’ютеризованому суспільстві;
§ доступ через комп’ютерні мережі до світових інформаційних ресурсів;
§ комп’ютеризація власне освіти.
У перші роки комп’ютеризації школи (1982 – 1985)
декларувалася стратегія, що мала на увазі поступовість та вибірковість впровадження
ідей і методів інформатики у школу. Цей підхід, однак, став суперечити
зростаючим темпам загальносвітового процесу. Крім того, виявилося, що ця
стратегія не в змозі подолати інерцію та неадекватний рівень суспільної
свідомості. Тому стала зрозумілою необхідність істотно більш енергійних зусиль,
переходу до фронтального наступу. Внаслідок цього наступу було:
§ розроблено навчальну програму 68-годинного курсу „Основи інформатики та
обчислювальної техніки” для 9-10 класів;
§ написано І частину пробного навчального посібника (за редакцією
А.П.Єршова, В.М.Монахова) з інформатики та здійснено його масове видання ;
§ написано і видано методичний посібник до І частини пробного навчального
посібника;
§ здійснено курсову перепідготовку 100 тис. вчителів протягом 1985 –
1986 р.р;
§ організовано спеціальності „Інформатика і обчислювальна техніка” у педвузах
і т. ін.
В основу розробленого курсу „Основи інформатики та
обчислювальної техніки” (ОІОТ) було покладено гасло „Програмування – друга
грамотність”. Відповідно до цього основними поняттями курсу були: алгоритм,
алгоритмічна мова. Навчання велося за навчальним посібником за редакцією
А.П.Єршова, В.М.Монахова, який був рекомендований управлінням інформатики та
електронно-обчислювальної техніки Міністерства народної освіти СРСР. У більшості
шкіл застосовувався безмашинний варіант навчання (по 1 годині на тиждень в 10
та 11 класі). Кваліфіковані кадри були відсутні, викладали інформатику вчителі
фізики та математики, запрошені інженерні працівники. Використовувалася
практика кабінетів інформатики, що мали районне значення – один кабінет на
район.
Слабка матеріально-технічна база більшості шкіл
призвела до розриву між теоретичним і практичним компонентами змісту, до зміни
цілей навчання. Це знайшло відображення й у відсутності єдності в трактуванні
змісту інформатики як загальноосвітнього предмета (у тому числу відмінність від
вимог програми змісту матеріалу в окремих школах). Крім того, швидка зміна
актуальних знань, умінь та навичок могли знецінити зміст шкільної освіти.
Рівень масової шкільної (і навіть спеціальної) підготовки не піднявся до
професійної діяльності, оскільки значення навичок алгоритмізації і програмування
в науковій і професійній діяльності почало знижуватися.
Починаючи з 1987 року було запропоновано 3 варіанти
вивчення інформатики: безмашинний (34 години в 9 класі і 34 години в 10 класі),
з доступом, тобто з епізодичним використанням ЕОМ (34/34), машинний (34/68,
причому клас ділиться на підгрупи). На цьому етапі розвитку ШКІ відбулася зміна
основного завдання курсу ОІОТ — забезпечення інформаційної культури учнів.
Проте як і раніше, основна увага приділялася вивченню основ алгоритмізації
(навчальна алгоритмічна мова) та програмування (мова програмування Бейсік).
Крім підручника А.П. Єршова, В.М.Монахова з’явилися
інші навчальні посібники, які продовжували лінію основ алгоритмізації у
шкільному курсі інформатики: вивчення навчальної алгоритмічної мови та Бейсіка.
Внаслідок неможливості створити єдину програму з курсу, яка була б реалізована
в усіх трьох підручниках, Головне навчально-методичне управління загальної середньої
освіти Держосвіти СРСР запропонувало також три відповідні програми.
Таким чином, на цьому етапі з’явилися різні методичні
системи навчання інформатики, особливо щодо методів навчання та організаційних
форм проведення занять. Не зважаючи на це, провідним методом залишався
пояснювально-ілюстративний, що пояснюється, крім іншого, широким залученням до
викладацької діяльності інженерів-програмістів, які не мали педагогічної
освіти. Внаслідок цього нерідко порушувалися внутрішні зв’язки між елементами методичної
системи навчання.
З середини 90-х років минулого століття почався новий
етап розвитку шкільного курсу інформатики, який характеризувався формуванням
нових ІКТ навчання на основі широких засобів діяльності та телекомунікацій.
Почалася докорінна перебудова навчального процесу. З 1996 року вивчення
інформатики в Україні здійснювалося на основі програми, розробленої авторським
колективом УДПУ ім. М.Драгоманова під керівництвом Мирослава Івановича
Жалдака. Зміст впроваджуваного курсу базувався на трьох фундаментальних
поняттях: інформація – алгоритм – ЕОМ. Курс був розрахований на 102 години (1,5
години на тиждень в 10 та 11 класі). Зміст курсу відзеркалював зміну в цілях
навчання інформатики: крім вивчення основ алгоритмізації та програмування передбачався
також розгляд структури обчислювальної системи, системного та прикладного програмного
забезпечення, причому на вивчення алгоритмізації відводилося лише 34 год, тобто
третина від загальної кількості годин.
З 1998 р. В Україні введено випускний екзамен з
інформатики (за вибором учня). Екзаменаційні матеріали містили 26 білетів, що
складалися з 2 теоретичних та 1 практичного завдань. Вибір тематики практичних
завдань надавався учителеві. Останнє пояснювалося великою різницею в технічному
та програмному забезпеченні шкіл. У подальшому кількість білетів неодноразово
змінювалася, з уніфікацією програмного забезпечення збільшувалася регламентація
тематики та рівня складності практичних завдань.
Програмами передбачалося вивчення інформатики в
старшій школі. В основній (і початковій) школі курс інформатики міг вивчався за
рахунок годин варіативної частини робочого навчального плану закладу за
авторськими програмами, які мали гриф Міністерства освіти і науки України. У
2000 р. було створено експериментальний підручник «Інформатика, 7» (автори
М.І. Жалдак, Н.В. Морзе), який став першою спробою створити підручник
для учнів 12‑річної школи.
У 2001 році діюча програма з інформатики була
оновлена: змінено кількість годин на вивчення предмету, введено нові теми (зокрема,
“Глобальна мережа Інтернет та її можливості”).
Відповідно до нових програм на вивчення курсу “Основи інформатики та ОТ”
за машинним варіантом відводилося 2 год/тижд, при безмашинному –– 1 год/тижд. З
урахуванням збільшення тривалості навчального року загальна кількість годин
становила відповідно 144 та 72 год. Перехід до нової системи оцінювання зумовив
необхідність проведення чіткого розподілу тем для тематичного оцінювання.
Через рік (у 2002 році) було змінено назву курсу
відповідно до Типових навчальних планів. Курс став називатися “Інформатика”. У
2003 році видруковано нові програми, які враховують профільність старшої школи,
а також можливість вивчення інформатики та інших пропедевтичних курсів цього
спрямування в основній школі.
Отже, можна виділити такі закономірності розвитку курсу:
поступова гуманізація та гуманітаризація, зменшення ваги алгоритмізації
та програмування за рахунок підвищення вимог формування компетентного
користувача, знайомства з програмним забезпеченням, новітніми інформаційними
технологіями та їх використанням в діяльності людини; поступове зниження віку
учнів, з якого вони починають вивчати інформатику через запровадження
спецкурсів, факультативів.
Немає коментарів:
Дописати коментар