Реформи 60-х pp. XIX ст. відкрили простір для розвитку капіталістичних відносин. Господарство України було повністю інтегроване у всеросійський ринок. Що стосується капіталістичного сільського господарства, то воно особливо бурхливо розвивається на півдні України. На початок XX століття Україна стала давати 43% світового врожаю ячменю, 20% – пшениці та 10% – кукурудзи. Виникає чітка спеціалізація сільськогосподарських районів: Правобережжя спеціалізується на вирощуванні цукрових буряків, Лівобережжя – картоплі, тютюну, коноплі, Південь вирощує зерно і розвиває тваринництво. Зростає розшарування селянства: заможні селяни складають 15-20%, середняки – до 30%, бідняки – до 50%. Наслідком цього процесу стає масова еміграція українських селян у пошуках землі на схід Росії та в Америку, з'являється українська діаспора.
В Україні прискореними темпами розвивається південно-східний регіон, де виокремлюються 4 промислових райони: Донецький вугільно-металургійний (видобував 70% вугілля імперії), Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий, Південно-західний цукробуряковий. Тут переважає іноземний капітал – французький, бельгійський. 80-90-і pp. стали періодом «металургійного буму», – в Україні збудовано 15 металургійних заводів-гігантів (Гданцевський у Кривому Розі, Дніпровський у Каменському та ін.). У 80-х pp. в цілому завершується промисловий переворот. До 15% населення України працює в промисловості. В Україні розпочинається перехід від аграрного до індустріального суспільства.
Соціально-економічний розвиток України наприкінці XIX – на початку XX ст. йшов у руслі загальносвітових тенденцій розвитку капіталізму – на зламі століть закінчувалася епоха вільного, не регульованого державою підприємництва і розпочалася нова стадія економічного розвитку – стадія монополістичного капіталізму. Монополії (великі об'єднання підприємців в одній чи кількох галузях) придушують вільну конкуренцію, ділять між собою ринки збуту, регулюють ціни на продукцію. Для України характерне панування такої форми монополій, як синдикат.
На початку XX ст. Україна стає одним з промислово розвинутих регіонів Росії – тут виробляється 25% чавуну, 60% російського цукру. Однак життєвий рівень основної маси населення залишається найнижчим – відсутня охорона праці, низька заробітна плата, робітники працюють по 12-16 годин на добу.
Політичне становище України не змінилося – вона і далі залишалася регіоном Росії без будь-яких національних прав. Проте реформи призвели до активізації національно-визвольного руху: з'явилися гуртки хлопоманів, громадівців. Українська інтелігенція поряд х культурницькими гаслами стала висувати і політичні – відродилися ідеї автономії і незалежності України.
В Україні прискореними темпами розвивається південно-східний регіон, де виокремлюються 4 промислових райони: Донецький вугільно-металургійний (видобував 70% вугілля імперії), Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий, Південно-західний цукробуряковий. Тут переважає іноземний капітал – французький, бельгійський. 80-90-і pp. стали періодом «металургійного буму», – в Україні збудовано 15 металургійних заводів-гігантів (Гданцевський у Кривому Розі, Дніпровський у Каменському та ін.). У 80-х pp. в цілому завершується промисловий переворот. До 15% населення України працює в промисловості. В Україні розпочинається перехід від аграрного до індустріального суспільства.
Соціально-економічний розвиток України наприкінці XIX – на початку XX ст. йшов у руслі загальносвітових тенденцій розвитку капіталізму – на зламі століть закінчувалася епоха вільного, не регульованого державою підприємництва і розпочалася нова стадія економічного розвитку – стадія монополістичного капіталізму. Монополії (великі об'єднання підприємців в одній чи кількох галузях) придушують вільну конкуренцію, ділять між собою ринки збуту, регулюють ціни на продукцію. Для України характерне панування такої форми монополій, як синдикат.
На початку XX ст. Україна стає одним з промислово розвинутих регіонів Росії – тут виробляється 25% чавуну, 60% російського цукру. Однак життєвий рівень основної маси населення залишається найнижчим – відсутня охорона праці, низька заробітна плата, робітники працюють по 12-16 годин на добу.
Політичне становище України не змінилося – вона і далі залишалася регіоном Росії без будь-яких національних прав. Проте реформи призвели до активізації національно-визвольного руху: з'явилися гуртки хлопоманів, громадівців. Українська інтелігенція поряд х культурницькими гаслами стала висувати і політичні – відродилися ідеї автономії і незалежності України.
Немає коментарів:
Дописати коментар