Запорізька Січ, що у часи її появи у середині XVI ст. розташовувалася на о. Хортиця, напередодні Визвольної війни містилася на Микитиному Розі. Під час війни запорожці становили основну силу українського війська, їх державотворчий досвід був перейнятий Б. Хмельницьким – на визволеній території України запроваджено полково-сотенний устрій, як і на Запоріжжі. Проте після укладення Зборівського договору, а тим більше Білоцерківського значна частина запоріжців виступила проти Хмельницького, оскільки реєстр не охопив усіх козаків, це призвело до зміни розташування Січі – вона перемістилася неподалік гирла річки Чортомлик, де і перебувала до початку XVIII століття. Особливо конфлікт Січі і гетьманів розгорівся після смерті Б Хмельницького, коли посилилася влада гетьманських старшин, що нехтували інтересами запорожців. У період Руїни запорожці виставляли власних гетьманів – Я. Барабаша, підтримали І. Брюховецького, М. Ханенка, П. Суховія, виступали проти П. Дорошенка. Після Андрусівської угоди Січ перейшла у подвійне підпорядкування Польщі та Московії.
Скориставшись тим, що в Україні почалася боротьба за владу між численними гетьманами, султанська Туреччина та її васал – Кримське ханство, посилили напади на територію України в другій половині XVII століття. їх війська грабували, палили міста і села, брали в полон десятки тисяч людей. Майже єдиним захисником українців від південних нападників за цих умов залишилася Запорізька Січ.
Особливо відзначився у цій боротьбі непримиренний ворог польської шляхти і кримсько-турецьких орд, безстрашний воїн і талановитий воєначальник, кошовий отаман Запорізької Січі з 1663 р. Іван Дмитрович Сірко (?-1680). Очолювані ним загони запоріжців здійснили ряд успішних походів на Правобережну Україну та Кримське ханство. Особливо вдалим був похід 1667 р. у Крим. Козаки зайняли Кафу і звільнили дві тисячі невільників. Всю свою енергію Сірко спрямовував на збереження незалежності Запорізької Січі, нехтуючи навіть ідеєю цілісності України. Тому історики державницького напрямку в українській історіографії оцінюють його як державного діяча дуже низько. Однак у народній пам'яті він залишився як нестримний борець з ворогами – він виграв майже всі свої битви, а їх було близько 50. Іменем Сірка турецькі та татарські матері навіть лякали своїх дітей, щоб вони заспокоїлися, коли плачуть.
У цей період турецькі і татарські війська неодноразово нападали на Україну. Влітку 1672 р. вони захопили Поділля і частину Волині, напали на Галичину. В 1677-1678 pp. численні орди двічі нападали на Чигирин.
Посилення агресії призвело до укладення у 1681 р. між Туреччиною та Московією Бахчисарайського мирного договору, за яким до Туреччини відходили частина Київщини та Поділля, а територія між Дніпром і Південним Бугом мала бути незаселеною. Після 1686 р. за Туреччиною залишалося Поділля, однак воно невдовзі перейшло до Польщі. Територія ж південної України та Крим до кінця XVIII ст. перебували у складі Кримського ханства.
Скориставшись тим, що в Україні почалася боротьба за владу між численними гетьманами, султанська Туреччина та її васал – Кримське ханство, посилили напади на територію України в другій половині XVII століття. їх війська грабували, палили міста і села, брали в полон десятки тисяч людей. Майже єдиним захисником українців від південних нападників за цих умов залишилася Запорізька Січ.
Особливо відзначився у цій боротьбі непримиренний ворог польської шляхти і кримсько-турецьких орд, безстрашний воїн і талановитий воєначальник, кошовий отаман Запорізької Січі з 1663 р. Іван Дмитрович Сірко (?-1680). Очолювані ним загони запоріжців здійснили ряд успішних походів на Правобережну Україну та Кримське ханство. Особливо вдалим був похід 1667 р. у Крим. Козаки зайняли Кафу і звільнили дві тисячі невільників. Всю свою енергію Сірко спрямовував на збереження незалежності Запорізької Січі, нехтуючи навіть ідеєю цілісності України. Тому історики державницького напрямку в українській історіографії оцінюють його як державного діяча дуже низько. Однак у народній пам'яті він залишився як нестримний борець з ворогами – він виграв майже всі свої битви, а їх було близько 50. Іменем Сірка турецькі та татарські матері навіть лякали своїх дітей, щоб вони заспокоїлися, коли плачуть.
У цей період турецькі і татарські війська неодноразово нападали на Україну. Влітку 1672 р. вони захопили Поділля і частину Волині, напали на Галичину. В 1677-1678 pp. численні орди двічі нападали на Чигирин.
Посилення агресії призвело до укладення у 1681 р. між Туреччиною та Московією Бахчисарайського мирного договору, за яким до Туреччини відходили частина Київщини та Поділля, а територія між Дніпром і Південним Бугом мала бути незаселеною. Після 1686 р. за Туреччиною залишалося Поділля, однак воно невдовзі перейшло до Польщі. Територія ж південної України та Крим до кінця XVIII ст. перебували у складі Кримського ханства.
Немає коментарів:
Дописати коментар