Моральне виховання в процесі спілкування з дорослими
Спілкування є головною
соціальною потребою дитини, яка виявляється з перших місяців її життя. Спочатку
ініціатором спілкування є дорослий, згодом ініціатива переходить до дитини, а
наприкінці першого півріччя життя спілкування включається у спільну предметну
діяльність дитини і дорослого. Дитина від народження розвивається як соціальна
істота, набуваючи в контактах з людьми, які її оточують, певного досвіду.
Протягом раннього дитинства розвиток спілкування дитини з дорослим долає два
етапи:
— перше півріччя —
емоційно-особистісне, ситуативне спілкування;
— від другого півріччя до
3-х років — практичне, дієве спілкування. На цьому етапі дорослий виступає
партнером у грі, взірцем для наслідування, особою, яка оцінює знання і вміння
дитини.
Потреба дитини в оцінці дорослого є одним із
головних стимулів її поведінки. Діти, які мають повноцінне спілкування з
дорослими, виявляють ініціативність, прагнуть привернути увагу до своїх дій,
довірливо, відкрито й емоційно ставляться до дорослого, вимагають від нього
співучасті у своїх справах, чутливі до його ставлення й оцінки, перебудовують
свою поведінку залежно від його поведінки. Вони тонко розрізняють схвалення й
осуд, віддаючи перевагу предметному співробітництву з дорослим, виявляють до
нього любов і охоче відгукуються на ласку, привертають до себе увагу і прагнуть
його позитивної оцінки. Якщо дорослий і надалі ініціюватиме емоційні форми
спілкування, а дитина вже прагнутиме діяльності з предметами, може виникнути
конфліктна поведінка.
У дошкільному віці розширюються можливості
дитини щодо пізнання навколишнього світу і спілкування з дорослими. Це
відбувається у таких формах:
1. Пізнавальне спілкування. Дитина, добре володіючи
мовою, розмовляє з дорослим про речі, які не перебувають у полі її зору,
виявляє допитливість.
2. Особистісне спілкування. Дитина вбачає у
дорослому джерело знань, їй важливо заслужити його повагу, визнання, вона
потребує підтримки і схвалення дорослим правильності своєї поведінки. Якщо
дитина впевнена, що дорослий справедливий і добре до неї ставиться, вона
спокійно вислуховує його зауваження і побажання щодо своїх знань, умінь,
навичок, активно реагує на них, прагне відповідно скоригувати свою поведінку чи
дії. Головною умовою особистісної форми спілкування є потреба у
взаєморозумінні.
Надзвичайно важливо забезпечити дитині
емоційний комфорт, оскільки почуття захищеності, задоволеності своїми
взаєминами з іншими сприяє формуванню довір´я до людей, є основою розвитку
самооцінки й реалізації особистісних потреб. Емоційно захищена дитина активна,
самостійна, у неї яскраво виражені емоційні реакції.
Ефективність виховного впливу спілкування
дитини з педагогом залежить від вимог вихователя, які мають бути справедливими,
обґрунтованими, послідовними, спрямовуючими; від його зауважень (важливо, щоб
вони були необразливими, доброзичливими, не принижували гідності дитини), а
також оптимального співвідношення позитивних і критичних оцінок.
Довірливе, педагогічно ефективне спілкування
з дітьми можливе за умови, що педагог є розвиненою особистістю, прагне
морального самовдосконалення. Важливе значення має індивідуальний стиль його
діяльності. Щодо Цього побутують різні твердження. Прихильники навчально-дисциплінарної
моделі взаємодії педагога і дитини ратують за те, що педагог повинен бути
суворим, вимогливим, постійним у своїх стосунках з дітьми тощо. Однак
вихователі, які наділені сильною або інертною нервовою системою, віддають
перевагу особистісно-орієнтованій моделі виховання, для якої характерні довіра
і повага до дітей. Вони не лише спрямовуватимуть, а й уміло організовуватимуть
діяльність дітей, дбаючи про те, щоб вона була для них цікава і розвивала їх.
Для оптимальної комунікативної взаємодії з
дітьми важлива й адекватна оцінка вихователями власних професійних якостей.
Завищена самооцінка може призвести до того, що педагоги із слабкою нервовою
системою, для яких типовими є м´які, обережні впливи на дітей, намагатимуться
використовувати суворі форми виховання.
Безперечно, діти прагнуть спілкування з
відкритим до них, добрим педагогом, і, спілкуючись із ним, самі намагаються
бути такими. Це не позбавляє педагога необхідності бути послідовним у своїх
вимогах, адекватно оцінювати вчинки дітей. Доброзичливість вихователя у
спілкуванні з дітьми не є альтернативою його вимогливості. Особливості його
поведінки залежать від таланту, досвіду, знання дітей і себе. Без цього
неможливі добір ефективних засобів педагогічного впливу, очікувані результати
від їх використання.
Немає коментарів:
Дописати коментар