Трудове виховання дітей дошкільного віку
Людина перетворює світ за допомогою праці —
фізичної, інтелектуальної діяльності, спрямованої на задоволення матеріальних і
духовних потреб людини. Праця виконує практичну (створення матеріальних,
духовних цінностей, соціально-побутових умов життя і діяльності людини),
розвивальну (розвиток особистості в процесі активного включення людини у
трудовий процес) і виховну (формування суспільно і особистісно цінних якостей
людини, її морально-естетичного ставлення до життя і діяльності) функції.
Виховна функція праці реалізується в процесі трудового виховання дітей
дошкільного віку.
Трудове виховання — цілеспрямований процес
формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички
до трудової діяльності.
Його завдання полягає у формуванні в дітей
стійких переконань, що праця є життєвою необхідністю. Трудове виховання дітей
дошкільного віку передбачає привчання їх до самообслуговування, елементарних
трудових дій, ручної і господарської праці. Навіть найпростіший результат
трудових зусиль дитини (вимитий посуд, прибрана кімната тощо) сприяє
самоусвідомленню дитини, вселяє їй впевненість у собі, прагнення випробувати
себе у нових видах діяльності.
Розвиток теорії трудового
виховання
За всієї багатоманітності
національних культур одним із найважливіших спільних для них чинників є
цінність праці як засобу існування людини в світі та засобу виховання
підростаючих поколінь. Споконвічно перші заповіді та настанови дітям
стосувалися саме підготовки до майбутньої трудової діяльності. Вже на етапі
патріархальної родової общини з´являється потреба у вихованні як спеціальній
діяльності, спрямованій на підготовку до здобування засобів для виживання.
Трудове виховання притаманне всім історичним
формаціям, воно є найдавнішою формою виховання. Вже античні мислителі
наголошували на необхідності виховання людини самостійної, здатної до життєвого
самовизначення. Водночас класовий характер освіти і виховання не передбачав
використання фізичної праці у школах. Діти рабів у школах не виховувалися;
виховання відбувалося у праці нарівні з дорослими.
До проблеми виховання дітей у процесі праці
зверталися автори перших утопічних систем оновлення суспільства шляхом
виховання. Зокрема, Т. Мор рекомендував маленьких дітей знайомити з працею
людей і спонукати їх до посильної участі в трудових процесах.
На думку Ж.-Ж. Руссо, дитину, яка фізично
зміцніла і навчилася самостійно орієнтуватися в навколишньому середовищі, слід
залучати до фізичної праці. Оволодіння трудовими навичками — необхідна умова
забезпечення молодій людині власного кусня хліба, а відтак — незалежності і
свободи.
Послідовник Руссо Й.-Г. Песталоцці не лише
теоретично, а й практично доклав багато зусиль до того, щоб, поєднавши навчання
з фізичною працею, виховувати дітей для чесного життя. Він вперше в історії
педагогіки пов´язав мотивацію праці з природою дитини, обґрунтував роль праці
як частини педагогічної системи. Песталоцці наголошував, що завдяки поєднанню
навчання і фізичної праці діти виходять у життя морально загартованими,
здатними до самостійного визначення.
Значна кількість теорій трудового виховання
виникає із розвитком буржуазії. Засновник філантропізму німецький педагог Й.
Базедов вважав за необхідне вводити у школах заняття праці, диференціюючи їх
відповідно до соціального становища сімей учнів.
Особливу увагу питанням трудового виховання
приділяв Георг Кершенштейнер (1854—1932), автор проекту німецької трудової
школи, який пов´язував виховання громадянина з оволодінням професією. Він
запропонував створювати, крім народних, додаткові школи, які мали забезпечувати
професійно-технічне навчання і формувати навички виконання громадянських
обов´язків.
Ідея праці як засобу всебічного розвитку
людини розроблена в педагогічній теорії К. Ушинського. їй присвячена спеціальна
робота — “Праця у її психологічному та виховному значенні”, в якій обґрунтована
необхідність “вільної праці” для розвитку почуття людської гідності. Людина,
відірвана від праці, на думку Ушинського, втрачає кращі якості особистості, а
батьки, оберігаючи своїх дітей від праці, розбещують і роблять їх нещасними.
Дитяча праця, на думку С Русової, є основою
виховання. Зокрема, ручна праця повинна забезпечити творчу активність дітей,
задоволення від результату. А старші дошкільники здатні до усвідомлення
соціальної значущості праці. Це сприяє вихованню відповідальності, почуття
обов´язку.
На важливості трудового виховання як засобу
всебічного розвитку дитини наголошувалося на з´їздах з дошкільного виховання. У
1919 р. на першому з´їзді було визначено види дитячої праці і вимоги до її
організації. Другий з´їзд (1921) звернув увагу на зв´язок праці і гри. На
основі його рішень у центральному дитячому садку Першої дослідної станції з
дошкільного виховання, яка була експериментальним майданчиком для досліджень
проблем дошкільної освіти, було введено самообслуговуючу, ручну та суспільну
працю, необхідну для всіх (в саду, на городі тощо).
У 20—30-ті роки теоретики і практики
дискутували питання про те, що є головним у вихованні дитини: праця чи гра. У
процесі дискусій дійшли висновку, що ці види діяльності дитини не повинні
протиставлятися один одному: граючи, дитина трудиться, а працюючи, грається.
Відтак у 50—60-ті pp. питання трудового виховання були відображені і в
програмних документах дошкільних закладів, і в наукових дослідженнях (О. Усова,
Л. Порембська, Я. Неверович та ін.).
Сучасні українські дослідники проблеми
трудового виховання (3. Борисова, В. Павленчик, Г. Бєлєнька, М. Машовець)
вивчають питання виховного значення праці дітей у дитячому садку і сім´ї.
До актуальних проблем трудового виховання в
нових соціально-економічних умовах належать: виховання у дітей основ
економічної грамотності, здатності сприймати і використовувати економічну
інформацію; відбір видів праці, які найбільше цікавлять дітей у звязку з
модернізацією економіки; підвищення педагогічної компетенції батьків у питаннях
організації дитячої праці в умовах родинного виховання.
Немає коментарів:
Дописати коментар