Класифікація дитячих ігор
Гра є багатоманітним за
змістом, характером, формою явищем.
Одна з перших класифікацій гри належить К.
Гросу, який поділяв ігри на дві групи:
1) експериментальні (“ігри звичайних
функцій”). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри,
вправи для формування волі. На думку Гроса, у своїй основі ці ігри мають
інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і
визначають зміст ігор;
2) спеціальні (“ігри спеціальних функцій”).
До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для
використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності.
їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються.
Відомий німецький психолог Вільям Штерн
(1871— 1938) класифікував ігри на індивідуальні (за задумом дитини) та
соціальні (спільні з іншими). При цьому він спирався на вихідне положення своєї
теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її
здібності й одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває. На
його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри,
вибір якої дитина здійснює інстинктивно.
Швейцарський психолог Ж. Шаже виокремлював:
— ігри-вправи (виникають у
перші місяці життя дитини);
— символічні ігри
(найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох років);
— ігри за правилами (ігри
дітей від семи до дванадцяти років).
Більш детальну класифікацію ігор
запропонувала сучасна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на:
— ігри з рухами і взаємодією
(відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей);
— ігри з предметами
(починаються з маніпуляції, далі — практика і тренування до повного
вдосконалення);
— мовні ігри (створення
дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, — пісеньок,
лічилок, приказок, жартів тощо);
— ігри із соціальним
матеріалом (“драматичні” або “тематичні”). Організовують їх діти самостійно,
розвивають за власним задумом. Як правило, ці ігри мають персонажів двох типів:
стереотипних (мама, лікар та ін.) і тих, що змінюються;
— ігри за правилами,
заданими дорослими;
— ритуальні ігри (засновані
на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності).
Узявши за основу класифікації ігор
психологічні принципи, російський педагог П. Лесгафт виокремив сімейні
(“імітаційні”) ігри, в яких діти дошкільного віку повторюють те, що бачать у
навколишньому житті, та шкільні ігри, які мають певну форму, конкретну мету і
правила.
Загальну класифікацію ігор збагачує
обґрунтування С. Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і
навчання дітей, нескінченного джерела духовних сил, патріотичних почуттів,
формування характеру і світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до
народної мудрості, досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової
класифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей, ознайомлення з
природою, життям і працею дорослих тощо. Класифікація С. Новосьолової, маючи у
своїй основі організаційно-функціональне джерело ігор, розрізняє:
1) самостійні ігри (виникають з ініціативи
дітей):
— ігри-експериментування;
— сюжетні ігри
(сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані);
2) ігри, що виникають з ініціативи
дорослого, який використовує їх з освітньою та виховною метою:
— навчальні ігри
(дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі);
— розважальні ігри
(ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні,
театрально-постановні);
3) ігри, що мають своїм джерелом історичні
традиції етносу (народні). Можуть виникати з ініціативи дорослого, старших
дітей.
Сучасна педагогіка найчастіше послуговується
такою класифікацією ігор:
1. Творчі ігри. До них належать режисерські,
сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри
на теми літературних творів (драматизації, інсценування).
2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють
рухливі (великої, середньої, малої рухливості; сюжетні, ігри з предметами; з
переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо; ігри-естафети) та дидактичні
ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).
Окрему групу становлять народні ігри
(забави, рухливі, дидактичні, обрядові).
Кожна класифікація є досить умовною і не
вичерпує всього різноманіття ігор. Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані
певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а
ігри за правилами передбачають елементи творчості. У творчій грі їх
установлюють діти, у рухливих і дидактичних іграх — дорослі, переслідуючи
виховну та навчальну мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують
мета, уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість.
Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності дітей:
творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету; ігри за правилами —
вирішення завдань і виконання правил.
Перехід дітей від одного виду гри до іншого
залежить як від віку, так і від індивідуальних уподобань. Уникаючи надмірної
регламентації, педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності
дошкільнят.
Немає коментарів:
Дописати коментар