Виховна функція сім'ї

В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об´єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях: немовля, дитина, підліток, юнак (дівчина), чоловік (жінка), син (дочка), дідусь, бабуся, онук та ін.

   Сім´я — мала соціально-психологічна група, члени якої пов´язані шлюбними або родинними стосунками, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю.

   Соціальна роль сім´ї обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення. Будучи одним із найважливіших елементів суспільства, значною мірою залежачи від процесів і тенденцій у ньому, сім´я є відносно автономним соціальним інститутом, що зумовлює її соціальну стійкість, захищеність, навіть недоступність для соціальних експериментувань. Як і кожне соціальне явище, вона також розвивається.

   Сім´я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. З огляду на особливості соціального буття сім´ї, виокремлюють такі провідні її функції:

— виховна функція. Полягає вона у задоволенні індивідуальних потреб у батьківстві та материнстві, самореалізації особистості в дітях. Стосовно суспільства виховна функція сім´ї забезпечує соціалізацію підростаючого покоління;

— господарсько-побутова функція. Спрямована вона на задоволення матеріальних потреб членів сім´ї, забезпечення умов для збереження і зміцнення їхнього здоров´я, організацію відпочинку;

— емоційна функція. Реалізація її задовольняє потребу людини у визнанні, любові, турботі, психологічному захисті;

— функція духовного спілкування. Забезпечує взаємне розуміння і духовне збагачення особистості;

— функція формування досвіду соціального життя. У сім´ї особистість здобуває первинні знання і навички взаємодії з людьми, поведінки в суспільстві, набуває досвіду соціального контролю за виконанням його норм і правил;

— сексуально-еротична функція. Забезпечує продовження роду, задовольняє потреби індивіда у сексуальному житті.

   Порушення функцій сім´ї може бути пов´язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім´ї породжує проблеми у розвитку дітей.

   У сучасній сім´ї особлива роль належить функціям духовного спілкування, емоційної підтримки, виховній функції, оскільки суспільство, навчально-виховні заклади не можуть забезпечити таких унікальних умов для емоційно-духовного життя особистості, якими володіє сім´я. Саме завдяки проживанню в сім´ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов´язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім´ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.

   Особливості виховної функції сім´ї полягають у тому, що вона одночасно виховує дорослих і дітей та реалізується у таких трьох головних аспектах:

   1. Становлення, розвиток, виховання дитини як особистості, сприяння розвитку її здібностей. Сім´я репрезентує дитині суспільство, забезпечує передавання їй соціального досвіду, охороняє її права.

   2. Здійснення виховного впливу сім´ї на кожного індивіда впродовж усього його життя. Кожна сім´я має свою систему виховання, засновану на певних ціннісних орієнтаціях. Спочатку несвідомо, орієнтуючись на почуття близьких людей, дитина починає розуміти, що в її поведінці їх радує, а що засмучує. Пізніше у неї формуються уявлення про те, що є прийнятним у сім´ї, а дорослішаючи, вона починає усвідомлювати принципи, на яких вибудовуються стосунки в її сім´ї, порівнювати їх з ідеальною, на її погляд, системою.

   3. Спонукання дітьми саморозвитку, самовдосконалення своїх батьків та інших родичів. Дитина є невичерпним джерелом життєвих успіхів, емоційних стимуляторів для дорослих. Ледь з´явившись на світ, вона значно розширює його горизонти для своїх батьків, вносить у їхнє життя багато нового. Підростання, дорослішання дитини потребує нових знань, виховних умінь і навичок дорослих, реалізації своєї соціальної ролі на більш високому рівні. Виховуючи дитину, батьки самі повинні поводитися на рівні вимог, які їй пред´являють. Очевидно, на цьому ґрунтуються твердження, що не сім´я соціалізує дитину, а дитина соціалізує дорослих.

   У дошкільні роки дитина повністю ототожнює себе зі своєю сім´єю, передусім із батьками; її емоційний світ майже цілком залежить від атмосфери в сім´ї. Саме тут вона пізнає й опановує моделі моральної поведінки, взаємодії з іншими людьми, природою тощо.