17.1. Галицьке та Волинське князівства та їх об'єднання за князювання Романа Мстиславича

У період роздробленості Русі центр української державності перемістився у Галич. Населення Галицької землі складали дуліби, тиверці, білі хорвати, що були приєднані за Володимира Великого. Найбільшими містами були Галич, Перемишль, Звенигород, Теребовль. Наймогутнішим князем був Ярослав Осмомисл (правив у 1153-1187 pp.), якого оспівує «Слово о полку Ігоревім». Своє прізвисько він отримав тому, що знав вісім мов.
Волинська земля увійшла до складу Русі теж у період князя Володимира у кінці X століття. Основні міста – Волинь, Володимир, Луцьк, Бужськ, Дорогобуж, Белз, Берестя, Червень. Особливістю обох князівств було те, що тут рано сформувалося боярство, яке мало великий вплив на політичне життя. 
1199 р. волинський князь Роман Мстиславович (праправнук Володимира Мономаха, правив у 1199-1205 pp.) заволодів Галичем, об'єднав його землі в єдине Галицько-Волинське князівство, а на початку XIII ст. заволодів і Київщиною (1202 p.). Таким чином, майже всі українські землі увійшли до складу Галицько-Волинської держави, що складалася з 12 земель. На ті часи це князівство було найбагатше та найбільш заселене серед руських князівств. Столицею став Галич.
Основні сили князь витрачав на боротьбу з боярством, шукаючи підтримку серед простого люду. Він відстоював православну віру і відмовився від пропозиції папи Римського надати йому корону короля Руського в обмін на перехід до католицтва. Роман ходив з походами проти половців, литовців, а під час походу проти Польщі біля містечка Завихвоста загинув. Після його смерті розгорнулася боротьба між боярами та сусідніми державами за князівство.