34. Статеве розмноження рослин

Статеве розмноження характеризується двома процесами: мейозом і заплідненням, у останньому випадку дочірня особина генетично відрізняється від особин-батьків.

Цикл розвитку рослин. Кожна рослина в процесі розвитку проходить дві форми: спорофіту і гаметофіту. Гаметофіт складається з декількох гаплоїдних клітин, з яких одна або кілька є гаметами (репродуктивні клітини). Запліднення жіночої гамети чоловічий супроводжується злиттям їх ядер, кожне з яких містить n хромосом (n – число, специфічне для кожного виду). Настає внаслідок клітка, зигота, містить в два рази більше (2га) хромосом і є диплоидов. Завдяки подальшому клітинному діленню вона дає початок спорофіта (диплоидов). Деякі клітини цього спорофіта піддаються мейозу, в результаті чого утворюються спори, які є гаплоїдний. Кожна спору після серії послідовних поділів клітини утворює новий гаметофіт.

Приклад статевого розмноження квіткових рослин. Зародкова клітка є у всіх квіткових рослин і деяких з групи голонасінних, таких як сосна. Одна або кілька зародкових клітин містяться в маточку (жіночому статевому органі) кожної квітки. Одна з цих клітин піддається мейозу, який веде до формування спори, званої макроспори. Таким же чином численні клітини, що містяться в тичинках (чоловічих статевих органах квітки), піддаються мейозу і виробляють суперечки, звані мікроспорії. Макроспори і мікроспори гаплоїдні. Після послідовних поділів макроспори дає початок жіночому гаметофіту, так званого зародкового мішка, що містять вісім гаплоїдних клітин. Одна з них являє собою оосферу, тобто репродуктивну клітину, жіночу гамету. Кожна микроспора дає початок чоловічому мікроскопічному гаметофиту зернятку пилку, яке містить дві гаплоїдний клітини, одна з яких стане чоловічий гаметой.

Запилення. Запиленням називається перенесення зерна пилку від тичинки на приймочку, розташоване на кінці маточки квітки. Пилок переноситься як за рахунок сили тяжіння, так і вітром (ветроопиленіе).

Такий вид запилення зустрічається в основному у водних рослин, пилок яких переноситься потоками води. Переносити пилок можуть і комахи (так зване ентомофільних запилення зустрічається у 80% видів квіткових рослин), а також птахи, кажани і т. д. Більшість тварин летять на квіти за їжею (пилком і нектаром).

Потрапивши на маточка в результаті запилення, зернятко пилку проростає, тобто випускає довгу трубочку (пильцевую трубку), проникаючу через тканини маточки і потім через тканини знаходиться в маточку зародкової клітини, щоб досягти жіночої гамети, добре захищеній зародковій клітиною. Зигота, що вийшла в результаті запліднення, піддається кільком розподілам і утворює ембріон (проросток). Він захищений насінням, воно утворюється в результаті трансформації зародкової клітини після запліднення), яке само міститься в плоді (що утворюється в результаті трансформації зав’язі, навколишнього зародкову 

33.Рослина як складна система живої природи.

Термін росли́ни зазвичай посилається на представників царства Зелені рослини (Viridiplantae), про них ведеться мова в цій статті. Також цей термін інколи посилається на наземні рослини, тобто представників таксона Ембріофіти

Рослина одержує з навколишнього середовища гази, солі, воду — все те, з чого вона будує своє тіло; рослина і середовище становлять єдине ціле. Відмітною особливістю зелених рослин, забарвлених пігментом хлорофілом, є їх властивість перетворювати неорганічні речовини в органічні, необхідні для життя. Вдень зелені рослини поглинають з повітря вуглекислий газ і виділяють кисень. Цей газообмін та уловлювання світлових променів відбуваються за допомогою великої листкової поверхні, а видобування з грунту води і мінеральних солей — з допомогою дуже розгалуженої кореневої системи.

Роль зелених рослин у природі передусім полягає в тому, що в процесі життєдіяльності вони нагромаджують величезні запаси цінної органічної (вуглецевої) речовини, очищають повітря від: вуглекислого газу і збагачують його киснем. Органічні речовини використовуються всіма живими істотами для харчування, а кисень повітря — для дихання.

Особливо велике значення рослин, які вирощуються в сільському господарстві. Людина завдяки зеленим рослинам з найпоширеніших у природі речовин (води, вуглекислого газу і солей), користуючись сонячною енергією, добуває цінні органічні речовини: білки, вуглеводи, жири, вітаміни та ін. Названі рослинні речовини за допомогою тварин переробляються в ще цінніші продукти: м’ясо, сало, масло, молоко, яйця, вовну, шкіру, тобто в усе те, що необхідне для життя людини.

Анато́мія росли́н (гістологія рослин) — наука про мікроскопічну (клітинну) будову рослинних тканин, їх походження, закономірності розвитку і розташування в окремих органах. Анатомія рослин тісно пов'язана з фізіологією рослин. З анатомії рослин виділилась окрема дисципліна — цитологія рослин, що вивчає структуру рослинної клітини.

Рослинний світ є однією із складових навколишнього природного середовища та разом з іншими його елементами має неперевершену значимість у природних процесах на планеті.

32. Еколого-морфологічна класифікація життєвих форм.

Життєва форма рослин — морфологічна будова рослин, що склалася у процесі еволюції і відображає у зовнішньому вигляді пристосування їх до умов життя.

Термін запропонував данський ботанік Євгенус Вармінг (1884). Є ряд класифікацій життєвих форм рослин, в основі яких лежить різний підхід до їх вивчення.

Морфологічний тип пристосування рослини чи тварини до основних факторів місцеперебування й певного способу життя називають життєвою формою організму.
Термін «життєва форма» вперше було вжито у 1884 р. датським ботаніком Е.Вармінгом, який розумів під цим «форму, в котрій вегетативне тіло рослини перебуває в гармонії із зовнішнім середовищем протягом усього життя, від колиски до домовини, від насіння до відмирання».

Для класифікації життєвих форм датський ботанік К.Раункієр обрав лише одну ознаку: положення бруньок або верхівок пагінців протягом несприятливого періоду року відносно поверхні грунту і снігового покриву. Всі рослини Раункієр поділив на 5 типів.
1. Фанерофіти – бруньки відновлення відкриті або закриті, розташовані над поверхнею грунту високо – вище ніж 30 см.
2. Хамефіти – бруньки відновлення біля поверхні грунту або не вище ніж 20-30 см.
3. Гемікріптофіти – бруньки відновлення на поверхні грунту або у самому поверхневому шарі, часто вкритому підстилкою.
4. Кріптофіти – бруньки відновлення заховані в грунті (геофіти) або під водою (геліофіти і гідрофіти).
5. Терофіти – рослини, що відновлюються після несприятливого періоду лише насінням.

Найбільш розробленою сучасною класифікацією життєвих форм покритонасінних і хвойних на основі еколого-морфологічних ознак є класифікація запропонована І.Г.Серебряковим. У ній використано велику сукупність ознак. Виділення відділів ґрунтується на структурі надземних осей (деревні, напівдеревні та трав’янисті). Значна частина покритонасінних рослин у процесі еволюції зазнала соматичної редукції. Від великих дерев з добре розвиненим стовбуром і розгалуженою кроною пішли небагатостовбурні дерева, а потім чагарники, чагарнички і різні трави.

Екологічні групи рослин за способом живлення

Живлення — процес отримання із навколишнього середовища і засвоєння організмом речовин та енергії, що використовуються ним для підтримання життєдіяльності, росту та розмноження. У процесі історичного розвитку (філогенезу) виникло кілька груп організмів, що відрізняються за типом живлення і особливостями обміну речовин.

За способом живлення виділяють такі групи рослин: автотрофні,

мікотрофні,  бактерієтрофні,  напівпаразити і паразити.  До авто-

трофних належать рослини, що тісно взаємодіють з ґрунтовими мі-

кроорганізмами, які живуть у ризосфері кореневих систем. Мікроор-

ганізми допомагають очищати поживні речовини, що надходять у

корені і виділяються ними.  Кореневі виділення  (коліни)  часто не-

сприятливо діють на рослини інших видів і родин, що ростуть по-Загальні теоретичні питання кормовиробництва

ряд, і мікроорганізми. Ці ризосферні організми є своєрідним біоло-

гічним фільтром — захисним фактором у процесі живлення і виді-

лення вищих рослин. Автотрофні рослини поглинають поживні ре-

човини з ґрунту — мінеральні солі, що утворюються внаслідок міне-

ралізації органіки, життєдіяльності мікроорганізмів і внесення мі-

неральних добрив. До автотрофів належить більшість диких і куль-

турних рослин.

Мікотрофні рослини вегетують у симбіозі з грибом мікоризою.

Це явище мікотрофії дуже поширене (практично в усіх зонах кормо-

виробництва). Мікориза буває на коренях злакових і бобових трав

(тимофіївка, костриця, райграс, чина лучна, конюшина червона і біла

мишачий горошок), розоцвітих, зонтичних, подорожникових, герані-

євих, жовтецевих та ін. Слабко виражена вона у гвоздикових, хрес-

тоцвітих, хвощових, гігрофітів. Найбільш виражена мікотрофія вліт-

ку і восени і менш помітна — навесні й узимку. Внесення високих

доз мінеральних добрив зменшує розвиток її. На думку І.В. Ларіна,

П.П. Бєгучева, Т.О. Работнова, І.П. Леонтієвої, грибні симбіонти по-

ліпшують засвоєння поживних речовин кормовими рослинами з

важкодоступних сполук.